Дух українського націогенезу в контексті змін громадянського суспільства

Abstract

У статті проведено метафізичне дослідження природи громадянського суспільства, що дозволяє в онтологічному аспекті зрозуміти ускладнення структури сучасної філософії; з’ясувати патріотично-індуктивний рівень історичної самосвідомості українців у постнекласичному дискурсі. Потребує осмислення хода філософського пошуку істини та кордоцентричного «очищення» свідомості від антиклерикально – богоборських кліше, які примітивізують сенс свободи. Постнекласична метафізика історії дозволяє сприйняти цивілізований характер свободи, як переходу етногенезу в нову якість у межах європейських цінностей. Класичні евристичні конструкти відображують методологічно і теоретичну основу соціальної філософії, що необхідна для відповіді на питання про рівень цивілізованості процесу націотворення. Вчені в історичному розділі дослідження проблеми свободи особливо визначають концепції суспільства прихильників екзістенціолізму і неофрейдизму. Громадський націогенез у пошуках свободи сприймає негативно нецивілізований характер «лівого» або правого радикалізму, оскільки його специфіка суперечить умовам прихованого розвитку української ідеї. На цивілізаційне розуміння української ідеї у дусі козацької революції вплинуло тлумачення філософії свободи великих корифеїв України, що має велике значення у подоланні стереотипів вульгарно – соціологічних проявів соціального демонізму радикалів та націонал-нігілістів. Еволюційне формування принципів свободи збагачує розмаїття проявів «серцевої єдності» носіїв європейських цінностей, зокрема вияви постнекласичного та філософсько – богословського символів тощо. Заповіт українців – автохтонів («батьків титульного етносу») виводить сенс «національного буття» з потаємних глибин метафізики української ідеї в центр розуміння сенсу поняття свободи як універсалії козацької волі, на цілком самостійний шлях формування життєве важливих цінностей громадянського суспільства.